ВИ́ГУЛЯНИЙ, а, е. Який набрався сил, виріс або відпочив на волі. Та коли підводчик, значно молодший за пасажира, схопився на весь зріст і гукнув на вигуляного коня, хлопці в першу мить сторопіли (Ле, Ю. Кудря, 1956, 32); Дужий і вигуляний, а до того ж, наляканий звіром, мов вітер, нісся [Сокіл] між деревами (Міщ., Сіверяни, 1961, 105); У Трохименка защеміло з образи серце: що вона — ця випещена й вигуляна [панна] — збирається робити з дівчам? (Кос., Новели, 1962, 131); // Який пустував, був незасіяний (про грунт, землю і т. ін.). Почалася спішна підготовка до засіву озиминою великих вигуляних за війну ланів, що перебували під толокою (Крот., Сини.., 1948, 413).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 381.