ВИ́ГРІТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́гріти 1, 2. Дні зарясніли веселим кольором, вигріта земля буйно хвилювала травами (Горд., II, 1959, 12); Славко лежав на вигрітій сонцем траві (Кучер, Чорноморці, 1956, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 380.