ВИ́ГРІМ, грому, ч. Сильний, гучний гуркіт. Іскри кованої криці, Кров і грози — вишні; Блискавиці, луговиці, Вигроми горішні (Ус., Дорогами.., 1951, 141); І ревіння моторів, І трахкання зеніток, і вигрім могутнього вибуху — все було неймовірним, швидким, як бурхливе сновиддя (Гончар, Земля.., 1947, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 380.