ВИГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ГРІТИ, ію, ієш, док. 1. перех. Випромінюючи, виділяючи тепло, гріти, обігрівати кого-, що-небудь протягом певного часу. Вигрівай та вирощай, ясне сонце, добре зерно! (Мирний, IV, 1955, 321); Сонце знялося над зеленою халупою, вигрівало землю (Горд., II, 1959, 7).

2. перех. Гріти протягом певного часу частину тіла, повернувши її до джерела тепла. Воблий вигрівав проти огню спину, а мені огонь бив у щоку (Вас., І, 1959, 142); Дріма, мурличе [кіт], вигріває На сонечку живіт (Бойко, Ростіть.., 1959, 73); // Витримувати кого-, що-небудь у теплі, створивши відповідні умови. Порадив [лікар] вигрівати хвору, виписав ліки (М. Ол., Леся, 1960, 100).

3. неперех. Випромінювати, виділяти тепло. Сонце вже вигрівало теплим подихом (Ле, Вибр., 1939, 96); Зійде та вигріє сонечко — закапле з стріхи (Вовчок, VI, 1956, 304).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 380.

Вигрівати, ва́ю, єш, сов. в. вигріти, грію, єш, гл. Грѣть, пригрѣвать, пригрѣть, согрѣть. Вигрів гадину за пазухою. Ном. № 4606. Волики, стоя біля тину, знай вигрівають свої боки. Греб. 400. Після дощу, коли хмара за гору засувається, і сонечко от-от має вигріти. Св. Л. 26.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 154.