ВИ́ГРАШКА, и, ж. 1. Те, що розважає, допомагає приємно проводити час; розвага. У нашої старої пані Малії паничі були .. Вона й бере мене в покої Синкам на виграшку (Шевч., II, 1953, 63); Мимоволі зринули в голові його товариство, безпечні виграшки, щирі розмови, коли не було чого ховати в душі од хлопців (Вас., І, 1959, 162).
2. Предмет, що служить дітям для гри, розваги; іграшка. [Марфа Варфоломіївна:] Кажуть, що кожному зростові свої виграшки, а тобі й до старості ляльки людьми здаватимуться… (Кроп., II, 1958, 269); * Образно. Треба тільки завжди розрізняти органічно виниклі, потрібні неологізми від неологізмів— брязкалець, виграшок, цяцьок (Рильський, III, 1956, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 379.