ВИГО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ГОЇТИ, ою, оїш, док., перех. Виліковувати рану, виразку, хворобу і т. ін.; робити здоровим кого-небудь. [Гапка:] Свекруха працює, пухирів на руках не вигоює (Кроп., II, 1958, 163); З них [камінчиків] можна ножем наскребти білого порошку, і той порошок добре вигоює виразки (Донч., VI, 1957, 36); [Долорес:] Гляділа я його, носила воду опівночі і рани обмивала, і гоїла, і вигоїла (Л. Укр., III, 1952, 335); Коли Дорка Найденко йшла на станцію, щоб їхати до Києва показатися лікарям і вигоїти отой нестерпний кашель, вона стріла.. три підводи (Ю. Янов., II, 1958, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 377.