ВИГО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ГОЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Голячи, повністю зрізувати бритвою волосся. Взводний Крук тримав ройового Кабанця за носа й артистично виголював його піднісся (Трубл., І, 1955, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 376.

Виголювати, люю, єш, сов. в. виголити, лю, лиш, гл. Обривать, обрить, выбривать, выбрить. Виголили йому лоб. Стор. II. 81.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 153.