ВИ́ГОЛОШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́голосити. Цю промову, виголошену гаряче й переконуюче, прийнято загальною мовчанкою (Фр., VI, 1951, 213); Сахно .. трохи втомилася після вишуканої тиради, щойно виголошеної (Смолич, І, 1958, 57); Почував, що в грудях пожежею запалало й горить.. [слово], виголошене милим голосом (Ле, Міжгір’я, 1953, 282).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 376.