ВИ́ГОЛОС, у, ч., розм. Те чи інше звучання голосу. Грицуняк.. почав свою промову таким монотонним, співучим виголосом, немов наслідував сільського школяра (Фр., III, 1950, 209); Старий враз ніби ожив, підвів сиву голову і заспівав.. Старечий, а такий виразний голос. Стільки жалю в тих виголосах та виводах! (М. Ол., Леся, 1960, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 376.