ВИ́ГОЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́голити. Їй одчинив двері чоловік років під сорок, з ретельно виголеним обличчям (Жур., Вечір.., 1958, 181); // у знач. прикм. У якого зрізана борода або борода й вуси (про людину). Входить Ярчук; добре одягнений, виголений, прекрасна шевелюра, бадьорий настрій (Мик., І, 1957, 373).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 376.