ВИ́ГНОЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́гноїти. Дикий щавель, пересаджений на добре вигноєну землю, розрісся (Н.-Лев., III, 1956, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 374.