ВИ́ГЛЯД, у, ч. 1. Сукупність зовнішніх ознак, особливостей кого-, чого-небудь, що створює відповідне враження. Все село має невеселий, непривітний вигляд (Н.-Лев., II, 1956, 401); Та чалма, вкупі з білою довгою бородою, надавала йому вигляд старозаконного патріарха (Коцюб., І, 1955, 287); І вся його [Антона] невисока, вузлувата постать мала вигляд дубового окоренка (Чорн., Визвол. земля, 1959, 8); // Певний вираз у зовнішності як прояв якогось стану, настрою. Жінка все стоїть у порога, вигляд у неї принижений, прибитий (Л. Укр., III, 1952, 27); По вкрай схвильованому вигляду його видно було, що з хлопцем скоїлось щось незвичайне (Гончар, Маша.., 1959, 7).
2. заст. Місцевість, яку видно, яка відкривається зорові, погляду. — Чи й ви любите гуляти по цих взгір’ях та милуватись виглядами на околиці? — спитала вона його (Н.-Лев., І, 1956, 189); Вигляд крізь вікно на ліси й гори був чудовий (Ков., Світ.., 1960, 64).
3. заст. Перспектива, плани на щось. Його [Романа] суспільне становище було незначне, виглядів на будущину ніяких — нехай прийде на нього недуга, і він — жебрак (Мак., Вибр., 1954, 172); Досі у мене не було ні одного потішаючого вигляду на будуче (Коцюб., III, 1956, 163).
З ви́глядом — набираючи якогось вигляду, маючи якийсь вигляд. — А де ж ви дістанете грошей на губернаторський пашпорт? — з виглядом знавця запитав Білоус (Стельмах, І, 1962, 194); Гай квапливо розстебнув гімнастьорку і дістав з кишені.. папірець. Озирнувшись, подав його Чернишеві з таким виглядом, наче довіряв йому якусь важливу тайну (Гончар, III, 1959, 38); На ви́гляд — як свідчать, показують зовнішні ознаки. Полковник, якому на вигляд було років сорок, виплигнув із штабного вагона (Руд., Остання шабля, 1959, 9); Під ви́глядом — удаючи кого-небудь, вигадавши якусь причину. Перша зустріч з Біляєвим відбулася в хірургічному кабінеті районної лікарні, куди Яремченко зайшов під виглядом хворого (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 9); Роби́ти (зроби́ти) ви́гляд — удавати що-небудь. Вона не спитала ні про що, робила вигляд, неначе у відділенні все гаразд (Хижняк, Тамара, 1959, 204); Сербин зробив вигляд, що в нього щось випало з рук, і хутко нахилився (Смолич, II, 1958, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 373.