ВИГАСА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до вигаса́ти. Хвилинку дивився [Іван] на них, як би пізнавав, і у вигасаючих очах зажеврів останній вуглик життя (Ірчан, II, 1958, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 372.