ВИ́ВІЩУВАТИ, ую, уєш, док., перех. і без додатка, заст. Напророкувати. Щоб воно на всю голову вивіщувало (Номис, 1864, № 3661). — Лучче ти мені смерті попроси, — її вивіщуй, жалібнице моя! (Вовчок, І, 1955, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 366.

Вивіщувати, щую, єш, гл. Напророчить. Щоб воно на свою голову вивіщувало. Ном. № 3661. Лучче ти мені смерти попроси, її вивіщуй. МВ. (О. 1862. І. 88).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 149.