ВИВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ВІРИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Ретельно перевіряти точність, правильність чи придатність чого-небудь. Знов Маруся закричить: "летить-летить-летить [рій]!", а Михайло біжить вивіряти, чи правда (Вовчок, І, 1955, 381); Михайлик тим часом вивіряв оружжя (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 458); Мисливець захопив з собою кишеньковий компас і вивірив напрямок від пароплава на острів (Трубл., Лахтак, 1953, 72).

2. Випробовувати когось в чомусь. [Оксана:] А може, він [Борис] вивіряє мене, через те не їде? (Кроп., І, 1958, 401); Надувся [дід], настовбурчив вуса, сказав, гірко ображений: — Вивіряєш старого? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 16); І що ти за дівчина, що не зуміла вивірити хлопця? (Горд., Дівчина.., 1954, 201).

◊ Вивіря́ти (ви́вірити) пра́вди — допитуючись, виявляти істину. Кожне тобі не вмовчить, кожне допитується, правди вивіряє… (Вас., І, 1959, 271); Ото Чолак вивірив у його правди (Н.-Лев., II, 1956, 302).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 365.

Вивіряти, ря́ю, єш, сов. в. вивірити, рю, риш, гл.

1) Провѣрять, провѣрить. Зміев. у. Вивіряймо, чи багато чарок у пляшці. Староб. у.

2) Испытывать, испытать, извѣрить. Ти думаєш, козаченьку, що я уміраю, а я з тебе, молодого, ума вивіряю. Мил. 75. Вивірив ти моє серце вдень і нічною добою. К. Псал. 32.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 149.