ВИВІ́РЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ВЕРТІТИ, рчу, ртиш, док., перех. 1. Вертячи, повертаючи, виймати що-небудь; вигвинчувати.

2. Утворювати заглибину, отвір свердлом або яким-небудь іншим інструментом; висвердлювати. Баба ставила мене на порозі хати, обличчям до одвірка, і на рівні голови вивірчувала в ньому свердельцем дірочку (Минко, Моя Минківка, 1962, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 365.

Вивірчувати, чую, єш, сов. в. вивертіти, рчу, тиш, гл.

1) Высверливать, высверлить, вывертѣть.

2) Разматывать, размотать изъ чего-либо. Приїхали, він вивертів із рядна і поклав на столі (хліб). Рудч. Ск. І. 180.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 149.