ВИ́ВІЛЬГА, и, ж. Співучий птах середніх розмірів із родини горобцеподібних, що має яскраво-жовте з чорним або оливково-зелене оперення. Узлісся стрічає мелодійним посвистом вивільги й куванням зозулі (Донч., V, 1957, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 364.

Вивільга, ги, ж. Иволга. Кричить жовта вивільга. О. 1862. IV. 72.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 149.

ви́вільга = жовна́ — співучий птах середніх розмірів родини го­робцеподібних, що має яскраво-жовте з чорним або оливково-зе­лене оперіння. Кричить жовта вивільга (Словник Грінченка); Блис­кавицями з дерева на дерево перелітають жовни (М. Стельмах).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 84.