ВИ́ВЕРТЕНЬ, тня, ч., розм. Повалене вітром, бурею дерево. * Образно. Життєдайний Жовтень Пройшов борвієм, грозами над краєм, Покривши землю вивертнями, корчем, І наново крислатими садами (Вирган, Квіт. береги, 1950, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 363.

Вивертень, тня, м.

1) Половина толстаго ствола, распиленнаго на-двое. Сумск. у.

2) Вѣтроломъ, валежникъ. Желех.

3) Родъ дѣтской игры съ бросаніемъ палокъ. Ив. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 148.