ВИ́В’ЯЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́в’ялити. Коли засвітили світло, Христя глянула на Оришку: низенька та мала на зріст, лице неначе вив’ялене та висушене (Мирний, III, 1954, 300); Але спочатку й сон мучив вив’ялене тіло підполковника (Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 369.