ВИВ’Я́ЗУВАТИ 1, ую, уєш, недок., ВИ́В’ЯЗАТИ, в’яжу, в’яжеш, док., перех., розм. 1. Розв’язуючи зав’язане, виймати звідти що-небудь. Деякі виймають гроші з чересів, другі вив’язують із хусток (Фр., ІХ, 1952, 48); Вив’язавши з вузлика горнятко з кашею, кавалок сала й кусень хліба, Лукія збиралась полуднувати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 177).
2. Обгортаючи чимсь що-небудь, старанно або певним способом зв’язувати кінці. Стояв [Штепа ] біля гардероба перед дзеркалом і спокійно вив’язував, вимучував на горлі свою тоненьку оцю краватку (Гончар, Людина.., 1960, 35); Пишно вив’язала Ганна голову, як та краля, червоною великою хусткою (Н.-Лев., І, 1956, 84).
3. Зв’язувати, в’язати все на якійсь ділянці (про скошений хліб і т. ін.). Ганна вдосвіта вив’язувала понад дорогою жито, що лишилось недов’язане після лобогрійки (Ю. Янов., II, 1958, 316); Дасть пан десятину, а ти йому за одну ту десятину три десятини викоси й вив’яжи, і звези, і склади (Вишня, І, 1956, 34).
ВИВ’Я́ЗУВАТИ2, ую, уєш, недок., ВИ́В’ЯЗАТИ, в’яжу, в’яжеш, док., перех. В’яжучи з ниток, виготовляти що-небудь. Кумові давно б слід вив’язати скатертину, ось дивіться — стіл голий (Мирний, III, 1954, 159); А мати витягла з скрині білу хустину і, розгорнувши, хвалилася: — Оце сама вив’язала для неї (Шиян, Гроза.., 1956, 640).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 369.