ВИБІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш і ВИБІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́БІЛИТИ, лю, лиш, док., перех. 1. Білити всі предмети або всю поверхню чого-небудь розчином крейди, вапна і т. ін. Вапном вибілює [дідусь] Яблуні підряд (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 55); [Ганна:] Паски сама напекла.., хату пошпарувала і вибілила, дітвору пообшивала! (Кроп., II, 1958, 21); // перен. Покривати чим-небудь білим. Все частіше і частіше приморозки вибілювали аеродром сріблястим інеєм (Собко, Зор. крила, 1950, 122).

2. Піддаючи дії сонця, повітря і води, робити що-небудь білим, позбавляючи природного забарвлення (тканину, пряжу і т. ін.); робити білим, білуватим (про сонце і т. ін.) Тож скільки біля річки вибілювали те полотно (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 520); І напряла, і виткала, і вибілила полотно (Сл. Гр.); Не всяка баба як слід вибілить тринадцятку на сорочку (Стельмах, Хліб.., 1959, 319); // Змазуючи обличчя, руки, шию певними речовинами, мазями, робити білим. Не ти личко вибіляла (Сл. Гр.); Вибілити руки; // спец. Піддаючи хімічній або фізичній обробці, робити білим. У фарбувальному цеху полотно стабілізують і вибілюють (Веч. Київ, 4.ІV 1958, 2).

3. перен. Виправдовувати, приховуючи провину. Останньою свинею був би я, коли б сьогодні став вибілювати себе коштом тієї дівчини.. Мовляв, обплутала мене, збила з пантелику і так далі (Вільде, Винен.., 1959, 6).

4. спец. Покривати полудою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 352.