ВИБІ́ЙНИК, а, ч. 1. Шахтар, що працює у вибої, відбиваючи від пласта кам’яне вугілля, руду і т. ін. Шпаркий піт заливав йому очі, а вибійники, зціпивши зуби, ще скаженіше кидалися на вугілля (Панч, І, 1956, 396); Від навального наступу бригади вибійників стіна забою, зранена жалом списа, крок за кроком відступала в глиб земних надр (Чорн., Красиві люди, 1961, 61).

2. Робітник текстильної промисловості, який за допомогою спеціальних дощок наносить на тканину візерунок.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 352.