ВИ́БІЙКА, и, ж. Тканина з візерунком, який наноситься вручну за допомогою різьбленої або набірної дерев’яної дошки. Червоні чоботи обула [Дидона], Та і запаски не забула, А в руки з вибійки платок (Котл., І, 1952, 74); — Ви самі знаєте, що в нашому селі живе три безкінних шляхтичі, які прадідівські єдваби замінили на мужицьку вибійку (Стельмах, Хліб.., 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 352.