ВИ́БІГАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. Бігаючи, побувати скрізь у якомусь одному місці або в багатьох місцях. Надибав [Хапко] на ріжок, от і другий, п’ятий — катма грека. Мало не все місто вибігав та вишукав (Вовчок, VI, 1956, 291); Христя, вибігавши увесь базар, побігла знову додому (Мирний, III, 1954, 117).
2. неперех. Пробігати певний час. Тепер вони [хлоп’ята] цілий день вибігають та вигуляють по улицях… (Мирний, IV, 1955, 90).
3. перех. Бігаючи, придбати, дістати що-небудь. [Гапка:] Із самого ранку товчусь, обід зварила, заполочі вибігала (Ю. Янов., III, 1959, 77).
ВИБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БІГТИ, іжу, іжиш, док. 1. Бігом залишати, покидати яке-небудь приміщення, місце або з’являтися де-небудь. Настуся вибігає заплакана з хати (Шевч., II, 1953, 172); З охоплених вогнем вулиць вибігали на околицю люди (Кочура, Зол. грамота, 1960, 154); Син твій вибіжить з хати, простягне малі рученята (Мал., II, 1956, 100); На перон вибігло двоє військових (Ю. Янов., І, 1958, 112).
2. Виливатися, витікати з якої-небудь посудини під час кипіння. Що з горшка вибіжить, то не позбираєш (Номис, 1864, № 1913); [Степан Демидович:] Ось сідай лиш, Гапко. [Гапка:] Нема часу, борщ вибіжить (Сам., II, 1958, 121).
3. Бігом підніматися куди-небудь. Коні вибігли на гору, пішли підтюпцем (Коцюб., І, 1955, 239); Командир і комісар вибігли на верхню палубу і пройшли повз Марка (Трубл., II, 1955, 505).
4. перен. Простелятися звідки-небудь кудись. У село вони продерлися глухою стежкою, яка вибігала з балки (Панч, Гарні хлопці, 1959, 166); З другого боку [залізниці] одразу здіймається сопка, а просто — ще ближче — рівчак вибігає з паді (Трубл., І, 1955, 81); Дорога з яру вибігла на рівнину (Минко, Повна чаша, 1950, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 352.