ВИБО́ЇНА, и, ж. 1. Заглибина, отвір, зроблені в чому-небудь ударянням; вибій. Лише внизу [стіни] залишилася вибоїна, що в неї може пролізти людина (Мик., І, 1957, 116); При падінні з уступу вода легко робить вибоїну, яка стає дедалі глибшою (Фіз. геогр., 5, 1956, 111).
2. Вибите внаслідок частої їзди заглиблення, яма на дорозі; вибій. Великий чорний віз, запряжений парою невеличких гірських коней, стояв серед глибокої глинистої вибоїни (Фр., І, 1955, 50); Автомобіль підплигує на вибоїнах дороги (Ю. Янов., IV, 1959, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 354.