ВИБА́ЧЛИВІСТЬ, вості, ж. Абстр. ім. до виба́чливий. Але разом з любов’ю до нього ставилися з тим почуттям незлобивої вибачливості і навіть легкої іронії, з якою грубувата молодь ставиться до заслужених командирів (Довж., Зач. Десна, 1957, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 349.