ВИ́БАТЬКУВАТИ, ую, уєш, док., перех. і без додатка, розм. Грубо вилаяти в батька. Суча дочка, коли не вибатькую (Номис, 1864, № 3604); — Перед старшиною я вже відрапортувався… Вибатькував на перший раз, та й усе!.. (Гончар, І, 1954, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 348.

Вибатькувати, кую, єш, гл. Выругать въ отца. Суча дочка, коли не вибатькую. Ном. № 3604.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 144.