ВИ́БАЛОК, лка, ч. Невелика балка. У глибоких вибалках, де було затишніше, підгодували коней (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 796); Місцевість поблизу нашого дому була нерівна, з горбами й вибалками (Сміл., Сашко, 1954, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 348.

Вибалок, лку, м. Отроги оврага, степной балки.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 144.

ви́балок — невелика балка, відріг яру, приярок, характерні для укра­їнського степового рельєфу. Вда­лині у вибалку руде село (А. Голов­ко); Темніє на дні вибалка рогоза (О.Гончар).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 84.