ВЗІРЦЕ́ВИЙ, а, е. 1. Прикм. до взіре́ць 1, 2.

2. Який може бути зразком для інших; дуже гарний; відмінний. [Префект:] Друже, ти й так уже великого досяг: взірцевий маєш хор панегіристів, такий і в Римі не щодня почуєш (Л. Укр., III, 1952, 448); Другого дня дядя Ваня застав своє робоче місце у взірцевому стані й міг лише здогадуватись, хто йому допоміг (Ю. Янов., II, 1954, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 347.