ВЗІР (УЗІ́Р), взо́ру. ч., рідко. 1. Зовнішній вигляд кого-, чого-небудь. Як узір хороший у сіна, зелене, то й сіно в ціні (Сл. Гр.); // Зразок кого-, чого-небудь. В тоті часи батько Мартовича був взором порядного, непідкупного громадянина (Стеф., II, 1953, 22).

На взір: а) на вигляд, як видно зовні. Не коштовний на взір Вельми простий убір. Тільки шабля в камінні аж тає (Граб., І, 1959, 296); б) на зразок, як зразок кого-, чого-небудь. [Антей:] Будь утішена, бо наш Федон вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору (Л. Укр., III, 1952, 432); А дівчина ота спитала: — Тітко Маріє, чи сюди кизяка в глину не треба більш? — і показала в жмені кавалок, що принесла на взір (Головко, II, 1957, 101).

2. Те, що намальоване або вишите; візерунок. Настя розгорнула взір, на котрому була вимальована райська птиця в гірлянді з чудових рож усякого кольору (Н.-Лев., III, 1956, 227); Спасибі ж, руки, вам за взори ці квітучі (Рильський, І, 1956, 414); Десь років двадцять, певне, вже пройшло Гіркої долі, вдовиної долі, Відколи клала я узір на тло Цієї рясно вишитої льолі (Бажан, Роки, 1957, 251).

3. діал. Зір, погляд. Жандарм надармо натужував взір і слух — годі було добачити або почути що-небудь (Фр., II, 1950, 29); Востаннє взір борця зайнявся з гніву і з стогоном в несилі тяжкій згас (Стар., Вибр., 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 346.