ВЕСЛО́, а́, с. Дерев’яна з лопаттю на кінці довга жердина, за допомогою якої переміщають човен, гребне судно. Троянці разом принялися І стали веслами гребти (Котл., І, 1952, 88); З моря наближалася шаланда, видко було.. вимахи весел (Ю. Янов., II, 1958, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 340.

Весло, ла, с.

1) Весло. На човничку парубочок веслами іграє. Мет. 77.

2) Родъ лопатки, которой горшечникъ размягчаетъ глину. Шух. І. 260, 261.

3) Коромысло. Шух. І. 97. Ум. Весельце, веселечко. Бігнуть, пливуть човенцями, поблискують весельцями. Pauli.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 142.