ВЕСЕЛЧА́НИЙ, а, е, рідко. Прикм. до весе́лка. Червоні, жовтогарячі й жовті веселчані смуги були такі ярі, неначе горіли тихим полум’ям (Н.-Лев., II, 1956, 234); Пурпуром, золотом і ізмарагдом, сапфіром набитий, Стелеться геть у безмір круто веселчаний шлях (Фр., XIII, 1954, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 340.