ВЕСЕ́ЛКА, и, ж. Дугоподібна різнобарвна смуга, яка з’являється в атмосфері внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах дощу, води; райдуга. Небесні води густо злетіли на ниви в тінях сизої хмари, але сонце зараз десь близько засвітило веселку, і дощ перестав (Коцюб., II, 1955, 396); Гарна, розцвітлена пишно веселка півнеба підперла, В воду прозорую річки спустивши кінці кольористі (Сам., І, 1958, 92); Веселка в фонтанах біля входу до Пролетарського саду викликала в них щире і голосне захоплення (Сміл., Крила, 1954, 23); * У порівн. Веселкою моя надія грала (Л. Укр., І, 1951, 33).

◊ Гра́ти всіма́ ба́рвами весе́лки — переливатися багатьма різними кольорами. На столах грав усіма барвами веселки кришталь (Панч, В дорозі, 1959, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 339.

Веселка, ки, ж.

1) Радуга. Маркев. 16.

2) — вонюча. Раст. Phallus imprudicus. ЗЮЗО. І. 131.

3) — чортова. Раст. Phallus, caninus L. ЗЮЗО. І. 131. Ум. Веселонька, веселочка. Роскажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає. Шевч. 324.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 142.

весе́лка = весе́лиця = ра́йдуга = ра́дуга (зменшено-пестливі — весе­́лонька, весе́лочка) — дугоподібна різнобарвна смуга, що з’являється в атмосфері внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах дощу, води; символ посередництва між небом і землею; у народі здав­на вважалося, що воду з річок до неба подає веселка-райдуга (цим шляхом ангели сходять з неба на­бирати воду з річок), тобто простя­гається «в рай дуга» (див. ще міст 4):вода йде в хмари, а звідти падає дощем; за повір’ям, «райдуга воду бере на дощ»; райдуга символізує дугу, коромисло у народних загадках: «Два моря на дузі висять», «Поміж двох морів вигнутий міс­ток лежить»; існує народна при­кмета, — висока кругла райдуга — на погоду, низька, смугаста — до негоди. Веселиця воду п’є (приказ­ка); Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду по­зичає (Т. Шевченко); Ой, знати, знати, хто господиня; в неї в світ­лиці, як у веселиці (Я. Головацький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 78.