ВЕРІ́ТЧИНА, и, ж., діал. Ряднина. — Ви будете на лавиці спати; от я зараз вам дам і подушку під голову і яку верітчину або й що інше (Коб., III, 1956, 537); Лютий [Никола] на Костика, що втік, — каже, — боягуз дурний і не міг розігнати ос верітчиною (Козл., Ю. Крук, 1950, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 330.