ВЕРШО́К, шка́, ч. 1. Зменш. до верх 1, 5. Немов живе золото, грає по вершках дерев сонячне проміння (Коб., Вибр., 1949, 291); Кріпость розташували на самому вершку високої стрімкої гори (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 455); Понадівали на підголені голови шапки козацькі з решетилівських смушків, то з червоними.., то з синіми вершками (Кв.-Осн., II, 1956, 19).
2. Те саме, що вершки́.
3. заст. Міра довжини, що дорівнює 4,4 см і застосовувалася в Росії і на Україні до запровадження метричної системи мір. Павлик плив поряд, не здаючи жодного вершка (Донч., VI, 1957, 90); Черниш перепочивав, оглядаючи в той час скелю над собою і старанно вивчаючи її вершок за вершком (Гончар, І, 1954, 90).
◊ Від горшка́ — два (три) вершка́ — про дитину або дорослу людину низького росту. — Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка — два вершка, — продовжував знущатися Маслюк (Багмут, Щасл. день.., 1951, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 338.