ВЕРШЛЯ́Г, а́, ч., заст. Великий важкий молот для кування металу, роздрібнення каменю і т. ін. Дядько Тимоха був коваль, і дві його здоровенні жилаві руки з засуканими рукавами щодня, як пірцем, повертали й гупали важким півпудовим вершлягом по залізному ковадлу (Гр., І, 1963, 283); * Образно. І мова, що в катів під вершлягом була, Міцною зробиться, як криця (Сам., І, 1958, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 338.