ВЕ́РША, і, ж. Сплетена з лози риболовна снасть, що має форму лійкоподібної корзини. Часом закладав у воду вершу на рибу (Фр., III, 1950, 11); Я з дідами ціле літо ставлю верші, ставлю сіті (Стельмах, Живі огні, 1954, 72); * У порівн. Роззявив рот, як вершу (Номис, 1864, № 6593); // перен., зневажл. Про рот. Глянула [Параска] на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город (Н.-Лев., II, 1956, 25); [Прокіп Свиридович:] А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу? (Стар., Вибр., 1959, 582).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 337.

Верша, ші, ж. Рыболовный снарядъ конусообразной формы, сплетенный изъ прутьевъ. Раки, лізьте в вершу. Ном. № 6897. Роз’їхавсь як верша. Стор. II. 27. Насміялась верша болоту, коли оглянеться, аж і сама в болоті. Ном. № 7999. См. Єтір з прутя.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 141.

ве́рша — сплетена з лози рибо­ловна снасть, що має форму лій­коподібної корзини; у переносно­му розумінні — зневажливо про пащекуватий рот; кажуть: «От роззявив вершу!»; символізує також зарозумілість: «Насміялась верша болоту, коли оглянеться — й сама в болоті» (М. Номис). Раки, лізьте в вершу (М. Номис); Сміялась вер­ша із сака, бо (коли) й сама така (прислів’я); Роззявив рот, як вершу (М. Номис); Роз’їхавсь, як верша (О. Стороженко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 78.