Верч, ча, м.

1) Свертокъ, пучекъ.

2) Небольшая булочка съ шишкой посрединѣ. Ее даютъ старости на свадьбѣ, чтобы впустили въ дворъ. Ум. Верчик, верчичок. Що за той верчичок шпалер? Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 141.

верч — весільний обрядовий хліб для молодої, різновид калача; го­тували його переважно на Поліссі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 78.