ВЕРХІВЕ́ЦЬ, вця́, ч. Людина, що їде верхи на коні; вершник. За колісницею тягся довгий рядок верхівців на конях (Н.-Лев., IV, 1956, 37); Галопом мчали в гарячім степу верхівці (Гончар, Таврія.., 1957, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 335.

Верхівець, вця, м. = Верховинець. Шух. І. 77.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 140.