ВЕРХОВІ́ТТЯ, я, с. Верхня частина дерева, верхні гілки. Темно в лісі. Молода струнка яворина.. високо сягає рябеньким стовбуром, щоб зеленим верховіттям осміхнутись до блакитного неба (Коцюб., І, 1955, 35); Летять хмарки в блакиті неозорій, шумлять листки зелених верховіть… (Сос., Близька далина, 1960, 15); // збірн. Над ними [мандрівниками] тихенько гуло верховіття сосен (Донч., II, 1956, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 336.