ВЕРХОВО́ДИТИ, джу, диш, недок., без додатка, ким і над ким. Бути верховодом, скеровувати дії інших; розпоряджатися. Демко був плохенький, жіночим витребенькам потурав, і жінка у його в хаті верховодила (Вовчок, VI, 1956, 262); Коли церемонію обмивання [рук] було закінчено й подано на стіл страву, господар сів у коло, а верховодити взявся дід (А.-Дав., За ширмою, 1963, 181); А верховодить ними [хлопцями та дівчатами] найвищий і найдужчий за всіх Василь Боринець (Чорн., Визвол. земля, 1950, 67); В селі відкрився клуб. З’явилися свої комсомольці. Верховодив над ними Антон (Руд., Вітер.., 1958, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 336.