ВЕРХОВИ́Й, а́, е́. 1. Стос. до верху (в 1 знач.); який міститься, перебуває, діє і т. ін. зверху, нагорі. Верхове гілля того гаю витикалося з-за зеленої гори (Н.-Лев., І, 1956, 195); Розрізняють чотири види або класи лісових пожеж: 1) наземні, або низові; 2) верхові, або вершинні (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 121).

2. Пов’язаний з пересуванням верхи. Щорс любив верхову їзду і добрих коней (Довж., Зач. Десна, 1957, 111).

Верхови́й кінь — кінь, на якому їздять верхи.

3. Який їздить верхи. І сидить він у сідлі, Наче добрі ковалі З тим конем його скували, Наче він увесь свій вік Верховий був чоловік (Перв., II, 1958, 496); В нас був.. чудовий вихователь.. спортсмен, гімнаст, фехтувальник, верховий їздець (Моє життя в мист., 1955, 33); // у знач. ім. верхови́й, во́го, ч. — Запрягать коні!.. Розіслать верхових! (Коцюб., II, 1955, 267).

4. Який міститься, знаходиться і т. ін. ближче до верхів’я ріки. З верхової сторони греблі вода вдержується на більш високому рівні (Довідник сіль. будівельника, 1956, 6).

Верхови́й ві́тер, діал. — вітер, що дме з верхів’я ріки. Вночі повіяв верховий вітер (Горд., Дівчина.., 1954, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 336.

Верховий, а, е.

1) Верховой. Да сто коней верхових, а сімдесят возових. Макс.

2) с. м. Верховой; всадникъ. Послали верхового, щоб подав звістку. Дали проїхати верховим і ридванові. К. ЧР. 74.

3) Верховий вітер. Сѣверовосточный вѣтеръ. О. 1862. V. Кух. 37.

4) Верхові вила. Вилы, которыми подаютъ сѣно на высокіе стоги и скирды. Грин. ІІ. 86.

5) Верхова хата. Хата съ соломенной крышей, въ противоположность землянкѣ. Херс.

6) — хвиля. Гарасько ж на талан і диво якось до берега прибивсь. Чи з ломом він туди заплив, чи хвиля верхова прибила? Мкр. Г. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 140.