ВЕРТУ́ХА, и, ж. Жін. до верту́н ¹ 1. Христинка.. терпіти не могла отих вертух, у яких все, що на душі, те й на язиці (Стельмах, Хліб.., 1959, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 334.