ВЕРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВЕРНУ́ТИСЯ, верну́ся, ве́рнешся, док. 1. Іти, їхати і т. ін. назад; повертатися. Уже, либонь, після покрови Вертався з Дону я (Шевч., II, 1953, 251); Вернулась Мотря додому рада та весела (Мирний, II, 1954, 53); З-за моря, звідки путь далека, Вернувсь засмучений лелека (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 42).
2. тільки 3 ос., перен. З’являтися знову після перерви (про почуття, стан і т. ін.). Василина почувала, що сила вертається до неї (Н.-Лев., II, 1956, 93); Я почуваю себе непогано, хоч часом кашель вертається (Коцюб., III, 1956, 409); Все якось думка верталась до останніх слів Макара Івановича (Головко, II, 1957, 197); Утішний звук зриває ліра, Покій загублений вернувсь (Граб., І, 1959, 100).
3. до чого. Починати робити що-небудь знову, братися за те, що було припинене; повертатися. — Ви сиротою зосталися змалку, Горпино? — знов питаю. По сім слові вийшла з хати і вже ніколи я до тієї речі з нею не верталась (Вовчок, І, 1955, 260); Щоб освітити цю розбіжність, доведеться ще вертатися до цієї теми (Еллан, II, 1958, 128); Старому, цілком очевидно, було приємно почути таку відповідь. Він знову вернувся до дружнього тону (Смолич, І, 1958, 48).
4. тільки недок. Пас. до верта́ти 1, 2.
◊ Ве́рнеться світ кому — паморочиться голова (у кого-небудь). Лежить наша Тетяна, вернеться їй світ (Барв., Опов.., 1902, 537).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 332.