ВЕРЗЯ́КАННЯ, я, с., вульг. Дія за знач. верзя́кати. Дожилися, що мусимо слухати дурного верзякання якогось задрипаного купчини, що вилупився десь на хуторі в свинячому хліві (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 437).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 330.

Верзякання, ня, с. Нескладная болтовня. Уже йому докучило слухати п’яне верзякання. К. ЧР. 67.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 136.