ВЕ́РЕС, у, ч. Вічнозелений низенький кущик з дуже дрібним і численним листям та лілово-рожевими квітками. Чіпляючись за кущики вересу та верболозу, Бронко спустився вниз до ріки (Вільде, Сестри.., 1958, 222); Для нас зацвітали маки, стелився низенько верес (Шер., Дорога.., 1957, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 328.

Верес, су, м. Раст. = Веріс. Вх. Пч. І. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 135.

ве́рес — вічнозелений низенький кущик з дуже дрібним і численним листям та бузково-рожевими квіт­ками; цвіте у липні-вересні; вико­ристовується в народній медицині. Для нас зацвітали маки, стелився низенько верес (М. Шеремет); Тут засиніло вересу стебло, Поглянеш — і на серці веселіше (П. Дорошко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 75.