Вербляниця, ці, ж. Время въ самомъ началѣ весны, когда вербы цвѣтутъ. Вербляниця то ще не весна: і сніг припада, і крупи ідуть. Вх. Зн. 6.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 133.

вербляни́ця — період на самому початку весни, коли цвітуть верби. Вербляниця то ще не весна: і сніг припаде, і крупи ідуть (І. Верхратський); Ти прийшла у вербляницю: «Здрастуй! Про мене хай верби цві­туть» (М. Драй-Хмара).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 74.