ВЕЛЬМО́ЖА, і, ч. 1. заст. Знатна й багата особа, що займала високу державну або придворну посаду (у феодальних і буржуазних державах). Старий єкатерининський вельможа князь Куракін.. умів вислуховувати і монарші обурення та гнів, і зворушливі відвертості (Кочура, Зол. грамота, 1960, 65); І од царів і од вельмож зоставсь якийсь огидний дрож (Тич., І, 1957, 178).
2. ірон. Про пихату, чванливу людину. [Ромодан:] Що це за вельможа такий тут об’явився? (Корн., II, 1955, 303); — Ви розмовляєте зі мною.. як бюрократ і вельможа! (Донч., VI, 1957, 524).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 324.