ВЕ́ЛЬМИ, присл. Дуже, в значній мірі. Стрів я діда вельми старого (Шевч., II, 1953, 62); Чи можна ж діячів таких, як ти, знайти? Їх вельми в нашім краї мало (Сам., І, 1958, 126); Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає (Пісні та романси.., II, 1956, 23); — Причина вельми поважна, — заговорив зрештою Сорока (Руд., Вітер.., 1958, 348); // рідко. Багато. — О, бити б вас обох та бити. Горілочки не треба вельми пити (Гл., Вибр., 1957, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 324.

Вельми нар. Очень, весьма. Дорогий ишь до сповіддя, а після сповіддя не вельми. Ном. № 7775. Ішов козак на линію і вельми надувся. Ном. № 792. Радуйся, Хвесе, кіт сало несе! радуйся вельми, бо вже перед дверми. Ном. № 12680. Я маю вельми дорогий крам. Макс. Вельми добре. Кіевск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 133.