Про УКРЛІТ.ORG

величатися

ВЕЛИЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок. 1. розм. Називатися згідно з чином, титулом, по батькові і т. ін. Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсь Сином і правлю тафійським народом (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 33).

2. Бути гордим, пишатися, хвалитися чим-, ким-небудь. Величався, не сміявся, думав — моя буде, Розраяли добрі люди, дівчини не буде! (Чуб., V, 1874, 423); Неначе правдою самою.., так в добрі і нещасні дні Я величався все тобою! (Фр., X, 1954, 69); — Тринадцять на спаса [Ользі] минуло, — гордо величалась мати (Кач., II, 1958, 23); * Образно. В лісі сосни величаються столітні (Забіла, Малим.., 1958, 20); // Поводитися зверхньо, зарозуміло, хвалькувато. Дарес тут дуже насміхався, Собою чванивсь, величався, Аж слухать сором всім було (Котл., І, 1952, 93); Він [пан Купа] .. бундючиться, величається, мов чумацька воша, супроти простих людей (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 322.

Величатися, чаюся, єшся, гл.

1) Важничать; чваниться. Величається, як заяць хвостом. Ном. № 2488. Величається, мов попадя на весіллі. Ном. № 2491.

2) Возвеличиваться. Веселися ж, моє серце, величайся, моя славо! К. Псал. 31.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 132.

вгору